Півострів Істрія: Капучіно з Джемсом Джойсом

Півострів Істрія, Хорватія

Капучіно з Джемсом Джойсом

Містечко Умаг (Umag) вважається Меккою туризму в Істрії (Istrien). По можливості я намагаюся уникати таких місць масового скупчення любителів подорожей. І все ж цього вечора я прогулююся маленькими вуличками старої частини міста. Причиною цього стала примхлива погода, що запанувала кілька днів тому, через яку все небо вкрите низькими сірими хмарами. У регіоні, де панують вітри Бора та Півдня, ніколи не знаєш, яких сюрпризів чекати від погоди. Тому я вирішив зупинитись у найближчому безпечному порту – у марині Умага (Umag), яка є найбільшою у всій Хорватії.

Півострів Істрія, Хорватія

Лише кількома милями на південь знаходиться містечко Новіград (Novigrad), Порт якого ми прибули наступного дня. У марині та молі є вільні місця для стоянки. Але в нас виникло бажання відпочити і усамітнитися, тому ми вирішили стати на один із буїв, розташованих далеко від берега. Ми ще не встигли спустити шлюпку на воду, як нас попросили заплатити за стоянку. Правда, попросили дуже дружелюбно, а плата виявилася дуже помірною, так що під час прогулянок містом нам не довелося відмовляти собі в чашці кави, яку тут готують просто чудово. Він додав нам енергії, а вона знадобилася для підйому крутими і дуже вузькими сходами на верхівку церковної дзвіниці.

Жоден путівник не забуде згадати про ринок на площі Валдібора (Valdibora). Тут можна знайти все, що потрібно для бортової кухні, і навіть більше. І за дуже помірними цінами.

У казковому світлі заходу сонця перед нами розкинулася гавань, наче царство тиші і світу. А на іншому боці середньовічний центр міста вже манить своїми вогнями таверн, начебто запрошуючи нас завершити там цей чудовий день подорожі.

Нам не важко вибрати відповідне місце, тому що ми заздалегідь вирішили: сьогодні ми хочемо спробувати національну хорватську кухню! Але якщо ви запитаєте мене, яке враження на мене справили такі страви як чевапчічі (Cevapcici смажені ковбаски з перемеленого м'яса), ражничі (Raznjici – різновид шашлику) і плескавиця (Pljeskavica кругла плоска котлета), то я відповів би:

Вже наступного вечора мені довелося змінити свою думку про хорватську кухню. Перехід у Пореч (Porec) не дуже втомив нас, бо це була скоріше прогулянка під слабким вітром, який ніяк не хотів набрати повної сили. З величезним натхненням ми прямуємо в криві вулички старого міста в пошуках ресторану, щоб встигнути до настання години пік, коли всі столики будуть зайняті.

Роблячи замовлення, я намагаюся згадати всі свої знання італійської, оскільки мову окупантів, які займали цю місцевість у період між першою та другою світовою війною, на Істрії все ще розуміють. І не дивно, що італійські прапори поступово починають витісняти кольори червоно-біло-червоного прапора, який тривалий час домінує в портах та маринах.

У середньовічних вулицях Пореча поринаєш в атмосферу минулих століть

Я можу зрозуміти італійців. Візьмемо, наприклад, восьминога на грилі з гарніром з картоплі та мангольду. Це просто поема! Крім того, не багато прибережних міст Італії можуть похвалитися таким компактним міським пейзажем, як Пореч (Porec). У його вузьких середньовічних вуличках ви ризикуєте загубитися, а в численних кафе та барах можна буквально втопитися. Якщо ви пізно ввечері раптом відчуєте, що заблукали, то скористайтеся підказкою, яку мені одного разу дав мій приятель. "Всі дороги ведуть вниз до набережної", філософськи заявив він.

Але все ж таки справжньою перлиною Істрії (Istrien) є Ровінь (Rovinj). Для мене особисто, там є єдине місце для стоянки – це місце у північного молу, де вузька смуга суші є своєрідним містком у стару частину міста, яка дуже нагадує окремий острів. Коли я був тут минулого разу, тільки великі яхти могли собі дозволити таку розкіш: у їхніх місцях стоянки віяв надто сильний вітер. Але сьогодні легкий південно-західний вітерець ніби запрошує нас затриматися тут і допомагає нашій яхті пройти вздовж фасадів будинків, розташованих у старій частині Ровіню, що круто піднімаються над морем. Буї для носових швартових вільні, а кільця причальної стіни з нетерпінням чекають, коли ми закріпимо в них кормові швартові нашої яхти; є лише одна перешкода – це численні прогулянкові катери.

Провулками старого міста сьогодні блукають цілі натовпи народу, що прямують до собору. Проте через страх висоти не кожному під силу подолати крутий підйом на вежу, яка нагадує знамениту дзвіницю собору Святого Марка у Венеції. Тому на оглядовому майданчику вежі немає місця для штовханини.

Звідси нам видно, що у південній гавані вільні місця є лише на митному причалі, тобто навіть у такій дорогій марині вільних місць для стоянки майже не залишилося, і що бухти на півдні міста, де можна було б кинути якір, знаходяться далеко від берега . Під час сніданку нас дуже здивувало, що досі ніхто не з'явився за оплатою розкішного місця нашого яхти. Тому я відправляю приятеля до адміністрації порту, забезпечивши його документами на яхту та пристойною сумою грошей із бортової каси. Незабаром він повертається і повідомляє: «Місце для стоянки безкоштовне. Нас дякують за виявлену свідомість та бажають приємного відпочинку». Ну що ж, за таке доброзичливе ставлення не шкода і добрих чайових.

Безкоштовні місця для стоянки

Pula

У Пулі (Pula) особливої гостинності ми не зустріли. Після того, як ми причалили на верфі і з нас вимагали надмірно високу плату, ми повернулися назад у бухту. Стоянка на якорі тут не безкоштовна це ми зрозуміли, коли до нас примчав один із помічників начальника порту і зажадав 80 кун (10 євро). Ми вважали, що така ціна цілком прийнятна для «місця в ложі» прямо перед місцевим амфітеатром, який є одним з тих, що найбільше збереглися. Втім, ця велична будова не єдиний релікт часів Римської імперії. На площі Республіки знаходиться храм Августа, побудований майже дві тисячі років тому. А Тріумфальна арка Сергія, розташована наприкінці вулиці Првог майа (Prvog maia), знаменує собою межу старої частини міста

Там в одному з кафе я удостоївся честі посидіти за столиком із самим Джеймсом Джойсом (James Joyce). Цей бронзовий пан дуже мовчазний, і мене не дивує, що він не відповідає на моє запитання, як його занесло на цю військово-морську базу, яку він сам називав «духовним Сибіром» Австро-Угорщини. Може, це й краще, адже Джойс мав славу великим жебраком, а в мене зараз тугувато з грошима.

У північній частині Адріатичного моря в літні місяці нерідко трапляються грози, а прогнози погоди залишають бажати кращого. Тому якщо на небі утворюються купові хмари, слід уникати відкритих місць стоянки та отруюватись у добре захищені бухти або марини.

З путівника ми вже знали, що порт Пула (Pula) далеко не пахне трояндами. Але там нічого не було сказано про те, що це справжнісінький розсадник комарів. Тому наступного дня ми трималися подалі від берега. Нецікаве містечко Медулін (Medulin) захищається від напливу яхт, заборонивши стоянки на якорі, а в бухті Портіч (Portic) буї для стоянки платні. Тому ми попрямували до південної сторони острівця Бодулаш (Bodula), де намагаємося кинути якір на глибину 6 метрів на поросле водоростями або дно.

Після кількох спроб нам це вдається. Наступного дня ми попрощалися зі східним узбережжям Істрії та попрямували у бік острова. Црес (Cres). Однак це не було пов'язане з непривабливістю портів і місць для стоянок на Істрії. Просто нам потрібно повернути яхту у марині міста Пунат (Punat). Там немає бензозаправки, а в порту Крка (Krk) не багатьом яхтам вдається пробитися до бензоколонки. Тому вирішуємо скористатися можливістю заповнити бак на Цресі. І не шкодуємо про це. Останнє вільне місце для стоянки біля міського причалу начебто зарезервовано для нас. І нарешті, рибне асорті у поєднанні з гарним білим вином стало фінальним кулінарним штрихом, що завершив нашу подорож. Чого ще бажати серцю яхтсмена?

Porec

Pula

Rovinj

 Текст та фотографії: Карл Віктор

16.03.2012