Далекий північ, яхта та арктичні льоди

Жар-птиця у північних широтах

Коли ми кинули якір у Тинаребукті на Ісфіордені, самотній морж підняв свою вкриту інеєм голову, розглядаючи нашу яхту - Firebird. Суворі гори були оточені льодовиком, який виходив на морський лід, що заповнює затоку.

Це була перша зупинка команди після відплиття з Лонгірбюен. До речі, це місто має статус найпівнічнішого міста у світі. Увечері ми лягли на ліжка і щільно закрили жалюзі. І закрили недаремно – так далеко на півночі у липні світловий день триває 24 години.

Наступного ранку ми зібрали додатковий одяг, лижі, черевики, льодоруби, лопати, щупи. Усім цим добром наша команда завантажила тендер "Зодіак". Спустили тендер на піщаний чорний пляж. Перед нами постала Велика Північ по всій своїй дикій красі. 

Видершись на вершину снігового «пляжу», ми стали на лижі і трохи помилувалися красою цього «білого світу». Навколо було багато птахів, які кружляли над командою, ніби проводжаючи нас у дорогу. Серед них були гуси та кайри. Ми прямували на вершину Стен де Геєрф'єлет.

Я озирнувся назад. Біля берега стояла наша "жар-птиця". Firebird – це кастомізована яхта Oyster 885, яка провела три сезони, досліджуючи норвезьке узбережжя далеко за полярним колом. Зазвичай екіпаж проводить зимово-весняний сезон у Норвегії, а на літо повертається на Адріатику. Однак вирушити далі на північ, до покритих льодом скелі Шпіцбергена, власник яхти та його сім'я мріяли з самого початку, і ця експедиція планувалася роками.

Великому кораблю - глибокі води

На першому етапі підготовки до подорожі наш шкіпер відвідав Шпіцберген. Він хотів дізнатися якнайбільше про те, якою буде ця одіссея. Збір та обробка інформації зайняла багато часу, але зусилля та праця були щедро винагороджені. Шкіпер був обізнаний з усіма небезпеками маршруту, що називається, з перших рук. Асистентами були місцеві моряки та вчені.

Для такої експедиції потрібна ретельна підготовка не тільки екіпажу, а й яхти. Паралельно велися роботи з модернізації судна для експедиції. Вони тривали протягом восьми тижнів. Роботи почалися в Пальмі, але потім були перенесені на домашню базу в Хемблі, Англія. Спеціальні модифікації включали електричні сушарки для лижних черевиків, встановлені в лазареті, і великий утеплений тент на кокпіті. Також на човен встановили додаткові комплекти батарей та обігрівачів.

Firebird постійно в роботі – частина року на ній ходить власник із сім'єю, частина року вона використовується у чартері. Щоб не порушувати наперед складений план, подорож на крайню північ була розбита на кілька етапів. На початку команда з власником мала вийти зі Шпіцбергена і пройти майже 600 миль Атлантикою. Кінцевою точкою цієї частини маршруту був архіпелаг на півночі. На архіпелазі була передбачена екскурсія для мене та сім'ї власника. 

Після того, як екскурсію було б закінчено, яхта починала свою чартерну частину маршруту. Нам пощастило, що гіди Міжнародної федерації асоціацій гірських гідів (IFMGA), з якими ми співпрацюємо, мають багатий досвід роботи на островах. У свою чергу Пітер, наш шкіпер, теж добре підготувався до подорожі. З такою потужною та надійною командою ми могли розраховувати на першокласний круїз.

Літо на 78 ° північної широти

Ведмежий острів, або Бьорнойя, розташований на 74° 29′ північної широти, використовувався як навігаційний знак із часів перших китобоїв. Існує цікаве місцеве повір'я, що моряк, що викупався біля острова в крижаній воді, повернеться додому з Арктики. 

На жаль, ми б за всього бажання не змогли втілити це в життя. За два тижні до нашої подорожі вітру почали рухати криги на захід. Якраз повз Ведмежий острів! Через це нам довелося оминати острів за 50 миль — усе заради безпеки. 

Якоїсь миті над морем запанував бриз. Крім цього, сонце ненадовго зникло за невеликими рідкісними хмаринками. Наступні 40-50 миль ми йшли у відносному спокої та спостерігали краси північних льодів.

Що ближче ми підбиралися до берега, то більше з'являлося арктичних крачок і поморників. Я думав, що непогано обізнаний у різноманітності морської фауни, але та різноманітність видів птахів, які обліпили судно, я не міг собі навіть уявити. 

Миттєво виникло відчуття, що ми у дикому місці. Із самого початку я не міг випустити фотоапарат із рук. Здавалося, тут усе створено для знімків. Очі розбігалися, я не можу зрозуміти, що знімати раніше — погода, дика природа і краєвид постійно змінювалися. 

Незвідані дали

Кожне місце було ще цікавішим, ніж попереднє. Чим далі ми рухалися, тим біднішими ставали наші карти. Провівши кілька сезонів за полярним колом, екіпаж Firebird був добре навчений висадці на берег. Проте щоразу це було по-різному. І не завжди це було просто. Особливо якщо постійно стежити за білими ведмедями, які безтурботно гуляють по окрузі.

Не менш цікавим був пошук якорних стоянок. Для безпеки ми часто спускали тендер на воду і, озброївшись ручним ехолотом, визначали глибину. Справа в тому, що на картах місця якірних стоянок були без позначення глибини. Відображався лише факт наявності стоянок. Через це потрібно було робити маніпуляції з ехолотом. При цьому часто доводилося ухилятися від великих шматків льоду!

Ще одним унікальним досвідом круїзу була «льодова вахта». Тоді команда чергувала ночами (часто при чудовому північному сонці) з довгим карбоновим жердиною зі сталевим наконечником. За допомогою цієї жердині ми відганяли великі шматки льоду від яхти. Це було особливо необхідно вночі, коли ми стояли на якорі поблизу великих льодовиків. Від них часто відколювалися менші шматки льоду і течією їх прибивало до яхти.

Як вам лонґрід? Не забудьте оцінити! З іншими цікавими статтями ви можете ознайомитись за посиланнями нижче або у розділі «Новини».

21.05.2022